Але вирішення питання підвищення професійної компетентності так і зали­шиться нерозкритим, якщо не приді­ляти уваги мотиваційній стороні цього процесу.

Останнім часом в умовах зміни за­вдань сучасної освіти виникає необхід­ність по-новому розглянути специфіку мотиваційної сфери педагогічної діяль­ності. Зазначені зміни обумовлюють певні суперечності, які в свою чергу стають рушійними силами, а іноді — гальмами у стимулюванні вчителів до підвищення професійної компетентності. У ході про­цесу виниклі суперечності можна розпо­ділити на кілька груп, а саме:

·                         перша група — протиріччя між рів­нем соціального забезпечення вчителя та професійними аспектами його діяль­ності;

·                         друга група — протиріччя суб'єкта діяльності, які пов'язані з невідповід­ністю між соціально-освітньою ситуацією, яка швидко змінюється, і стилем діяльності педагога, який уже склався упродовж років;

·                         третя група — протиріччя між твор­чою спрямованістю педагога й існуючими педагогічними канонами, нормативами, притаманними педагогічному колективу, органам управління, батькам.

Слід відзначити, що дослідницька гру­па вчених (Т. П. Афанасьєва, І. А. Єлисєєва, В. С. Лазарева, Т. П. Пуденко) відзначають, що всі можливі варіанти поведінки педагогів можна звести до двох альтернативних. Кожна з них відрізня­ється від іншої домінуючою орієнтацією співробітників, а також значущістю для них таких факторів, як результат та ви­трати. Першу групу складають співро­бітники, які виважено розміряють свої витрати для досягнення необхідного результату, намагаючись при цьому за­побігти значним витратам, виконуючи лише те, без чого неможливо обійтися (орієнтація на захищеність, матеріальну стабільність).

Другу групу складають співробітни­ки, які орієнтовані на результат. Вони, як правило, роблять усе, що необхідно для досягнення цілей організації, тоб­то докладають стільки зусиль, скільки необхідно для досягнення мети (орієнта­ція на саморозвиток та самореалізацію), спрямовані на всебічне удосконалення своєї діяльності через підвищення рівня професійної компетентності.

Ця спрямованість зумовлюється за­гальною особливістю думок та почуттів, специфічних зацікавленостей і бажань, цілей та планів, які перемежаються з по­зитивним емоційним настроєм. Увесь цей складний комплекс, який можна означити як стабільну спрямованість на певний об'єкт, ми називаємо професійною спрямованістю особистості (самомотивацією). Вона являє собою центральну ланку в структурі особистості педагога.

► Під мотивами зазвичай розуміють усвідомлені потреби, активні рушійні сили, що визначають нашу поведінку. Не можна зрозуміти людину, не розібравшись у провідних мотивах її поведінки (не випадково в латинській мові дієслово тоvere означає «надати руху», «штовхати», а у французькій — тоtive означає «спонукати»).

Перші дослідження у цьому напрям­ку були проведені Е. Майо та іншими психологами й соціологами в США. Результат звівся до відомої формули: кожному з нас подобається відчувати свою значущість; потреба щось значити, бути значущим закладена в будь-якій людині, її можна розглядати як потребу професійного зростання, удосконалення компетентності .

Найвідоміший фахівець сучасності з мотивації А. Маслоу говорить про пі­раміду мотивів, розрізняючи у ній кілька рівнів. Крім первинних потреб у задово­ленні природних інстинктів, прагнення безпеки, захищеності, існують і соціальні потреби. Мотиви, пов'язані із заробітком, завжди відігравали і відіграють зараз важливу роль у будь-якого виду орга­нізаціях. Але як тільки людина досягає певного матеріального рівня і почуває себе захищеною, ці мотиви поступаються місцем наступним рівням.

Наступні мотиваційні ступені — від­чуття своєї причетності до організації, зна­ходження визначення, престиж. І, нарешті, вищий мотив у піраміді — самореалізація, тобто прагнення реалізувати і розкрити себе якомога повніше у своїй роботі, у резуль­татах своєї діяльності.

Піраміда мотивів за Маслоу:

1.                      Фізіологічні потреби (в їжі, житлі, продовженні роду)

2.                      Безпека існування

3.                      Соціальні потреби (належність до колективу, спілкування, увага до себе, піклування про інших)

4.                      Престижні потреби (авторитет з боку інших, службовий статус, відчуття власної гідності, самоповага)

5.                      Потреби самовираження (в повному використанні і реалізації свої можливостей у досягненні цілей та особистому рості)

Для з'ясування ролі мотивації учите­ля у процесі зростання його професійної компетентності ми пропонуємо вирішити певні завдання, а саме:

•     розглянути сутність і специфіку про­фесійної мотивації педагога;

•     визначити потреби, які впливають на бажання вчителів підвищити свій професійний рівень;

•     продіагностувати мотиваційну сферу сучасних педагогів.

Прагнення людини знайти себе в ді­яльності й пізнати себе у результатах своєї праці на цей час безперечне і ви­значається всіма.

Я поділяю думку науковців, які вважають, що професійна спрямованість зумовлює поведінку і діяльність людини у сфері її виробництва не опосередковано, а через сформовану систему потреб. Наша поведінка завжди так чи інакше мотивована.

Потреби формуються у сучасності й базуються на життєвому досвіді мину­лого, але, насамперед, завжди орієнтовані на майбутнє, в якому тільки і можливе їх задоволення. Синтезуючи таким чином минуле, сучасне і майбутнє, потреба ре­алізує у собі єдність в часі людської осо­бистості й виступає як важлива необхідна прикмета людського існування.

Як бачимо, значення потреби як одно­го із факторів, який визначає людське існування, дуже велике. Ми виходимо з того, що потреба — це внутрішній стан людини, який складається в ній під впли­вом відповідної нестачі.

Повна версія документу

Презентація до семінару